Митрополит

Біографія митрополита Полтавського і Кременчуцького Федора (Бубнюка)

Храми єпархії

Храм Святого Архістратига Божого Михаїла в с.Петрівка

Свято-Миколаївський кафедральний собор м. Кременчука

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Полтаві

Список парафій Полтавської єпархії

Архів

2024-03

2024-02

2024-01

2023-12

2023-11

2023-10

2023-09

2023-08

2023-07

2023-06

2023-05

2023-04

2023-03

2023-02

2023-01

2022-12

2022-11

2022-10

2022-09

2022-08

2022-07

2022-06

2022-04

2022-02

2022-01

2021-12

2021-11

2021-10

2021-09

2021-08

2021-07

2021-06

2021-05

2021-02

2021-01

2020-12

2020-11

2020-10

2020-09

2020-08

2020-07

2020-06

2020-04

2020-03

2020-02

2020-01

2019-12

2019-11

2019-10

2019-08

2019-07

2019-06

2019-05

2019-04

2019-03

2019-02

2019-01

2018-12

2018-11

2018-10

2018-09

2018-08

2018-07

2018-06

2018-05

2018-04

2018-03

2018-02

2018-01

2017-12

2017-11

2017-10

2017-09

2017-08

2017-07

2017-06

2017-05

2017-04

2017-03

2017-02

2017-01

2016-12

2016-11

2016-10

2016-09

2016-08

2016-07

2016-06

2016-05

2016-04

2016-03

2016-02

2016-01

2015-12

2015-11

2015-10

2015-09

2015-07

2014-12

2014-11

2014-10

2014-09

2014-08

2014-07

2014-06

2014-05

Православний календар

Березень 2024
Пн   4 11 18 25  
Вт   5 12 19 26  
Ср   6 13 20 27  
Чт   7 14 21 28  
Пт 1 8 15 22 29  
Сб 2 9 16 23 30  
Нд 3 10 17 24 31  
Паломницький центр ім. преп. Паїсія Величковського Духовно-культурний центр

Гріх осуду

Гріх осуду

2012-07-17

Необхідно із зусиллям відвертати себе від осуду ближніх, огороджуючись від нього страхом Божим і смиренням. Щоб ослабити і з Божою поміччю цілком викорінити із серця свого спокуси на ближнього, потрібно при світлі Євангелія заглиблюватися у себе, спостерігати за своїми немочами, досліджувати свої гріховні прагнення, порухи і стани. Коли гріх наш приверне до себе наш погляд, ніколи нам буде спостерігати за недоліками ближнього, помічати їх. Тоді усі ближні здаватимуться нам прекрасними, святими; тоді кожен із нас визнає себе найбільшим грішником у світі, єдиним грішником у світі; тоді широко відкриються для нас врата, обійми істинного, дієвого покаяння.

Пимен Великий говорив: “Ми і братія наша, мовби дві картини. Якщо людина, дивлячись на себе, знаходить у собі недоліки, то в браті своєму вона бачить досконалості. Якщо ж сама собі здається досконалою, то, порівнюючи з собою брата, знаходить його гіршим”.

Щодо того, як святі отці усіляко уникали осуду, але водночас прагнули навернути грішника на праведну дорогу, пригадаймо таку оповідь із Патерика. Одного разу прийшов авва Аммон в одне місце, де жили ченці, щоб розділити з братією трапезу. Один із тієї братії дуже зіпсувався у своїй поведінці: його відвідувала жінка. Це стало відомим іншим братам; вони збентежилися і, зібравшись на раду, вирішили вигнати брата із його келії. Дізнавшись, що єпископ Аммон перебуває тут, вони прийшли до нього і просили його, щоб і він пішов з ними для огляду келії брата. Дізнався про це і брат той, і сховав жінку під великим дерев’яним сосудом, перевернувши сосуд догори дном. Авва Аммон зрозумів це і заради Бога покрив гріх брата. Прийшовши з великою кількістю братії у келію, він сів на дерев’яний сосуд і наказав обшукати келію. Келію обшукали, але жінку не знайшли. “Що це? – сказав авва Аммон братії. – Бог нехай простить вам гріх ваш”. Після цього він помолився і наказав усім вийти. За братією пішов і сам. Виходячи, він милостиво узяв за руку обвинуваченого брата і сказав йому з любов’ю: “Брате! Слідкуй за собою!” Так святий Аммон уникав осуду будь-кого і лікував грішників, пом’якшуючи милістю серце їхнє, приводячи милістю до покаяння.

Гріх спокуси і осуду настільки сприятливий для загибелі людей, і тому так його полюбляє диявол, що він не задовольняється збудженням у нашому серці ревності лукавої і противної євангельському розумові, збудженням гордівливих думок, поєднаних завжди із приниженням і презирством ближнього; але влаштовує і явні підступи для уловлення неуважних у спокусу і осуд. Авва Пимен говорив: “У Писанні сказано: те, що бачив ти очима своїми, говори. Але я раджу вам не говорити навіть про те, що відчували ви руками своїми. Одного брата [лукавий] ошукав так: йому здалося, що його брат согрішає з жінкою. Довго він боровся сам із собою; нарешті, підійшовши, штовхнув їх ногою, думаючи, що це точно вони, і сказав: “Досить вам, довго ще?” Але виявилося, що то були снопи пшениці. Тому-то я і сказав вам: не викривайте, якщо навіть і відчуваєте руками своїми”.

Гріх осуду настільки відразливий Богові, що Він гнівається, відвертається від самих угодників своїх, коли вони дозволяють собі осуджувати ближнього: Він віднімає від них благодать Свою, як це видно із численних прикладів, збережених церковними письменниками для користі і настанов християнським поколінням. Жодна праведність не дає права осуджувати грішного брата, якому Господь дуже швидко може дарувати велику праведність, незмірно більшу тієї, яку ми думаємо знаходити у себе. Ми можемо бути праведними власне правдою Божою; коли ж осуджуємо ближнього, то цим самим відкидаємо правду Божу, замінюємо її своєю правдою, або правильніше хворобою фарисейства. Той, хто осуджує ближнього, викрадає сан Бога, Якому єдиному належить суд над творінням Його, – викрадає сан Христа, Який має судити живих і мертвих наприкінці часу.

Дивовижний Іоан Савваїт розповів про себе: “В той час, коли я жив у пустелі неподалік від монастиря, прийшов брат із монастиря відвідати мене. Я запитав його: “Як живуть отці і брати?” “Добре твоїми молитвами”, – відповів він. Потім я запитав про одного із братій, про якого ходила недобра слава. Він відповів мені: “Повір, отче: цей брат продовжує жити як і раніше”. Почувши це, я сказав: “Ох!” – і одразу ж охопило мене ступлення. Я побачив себе стоячим перед Голгофою у Єрусалимі. Господь наш Ісус Христос стояв на Голгофі між двома розбійниками. Я, було, кинувся на поклоніння Йому. У цей час – бачу – Господь звернувся до Ангелів, які оточували Його, і сказав їм: “Виженіть його геть, тому що він по відношенню до мене антихрист: випереджуючи суд Мій, він осудив брата свого”. Коли ж Ангел виганяв мене і я виходив із дверей, заплуталася у них моя мантія і застрягла там, де я її і залишив. Щойно оговтавшись, я сказав брату, який відвідав мене: “Лютий для мене цей день”. Він запитав: “Чому це так, отче?” Я розповів йому про те, що бачив, додавши, що знята мантія означає, що від мене забрано покров Божий і Божа допомога. Із цього дня я пішов углиб пустелі і мандрував по ній протягом семи років, не вживаючи хліба, не маючи пристанку і не спілкуючись ні з ким із людей. Коли минув цей час, я знову побачив Господа: Він повернув мені мою мантію”.

Коли благодатна втіха діє при таємничому пізнанні Христа і Його всебачення, тоді християнин не осуджує ні юдея, ні язичника, ні явного беззаконника; але палає до кожного тихою, непорочною любов’ю. Він споглядає чистим духом своїм, що з часу пришестя Христового гідність, ціну, похвалу і спасіння людини складає Христос, а не природні чесноти людини. Чашу скорбот він вважає чашею спасіння, свідчення обрання, даром Божим. Він не може мати ненависті і ворогів: тому що ті, хто завдає йому скорбот в його очах, – не що інше, як знаряддя Промислу Божого; він пробачає їх, як причину виправдання, називаючи незнання їхнє; він благословляє їх, як знаряддя Бога, Який благодіє йому. “Чи можу, – говорить він собі, – чи можу осудити тих, які тепер переді мною, впадають у явні беззаконня, коли Христос уже викупив усі гріхи їхні, минулі, теперішні і майбутні, коли вони у Христі уже мають виправдання і спасіння, яких можуть позбутися не інакше як відкинувши Христа до кінця?”

Отже, не осуджуй ні нечестивого, ні явного злодія: “Перед своїм Господом стоїть він або падає” (Рим. 14, 4).



За святителем Ігнатієм (Брянчаніновим).

Повернутися в розділ