2012-10-08

Пройнятий любов’ю до свого Господа і Небесного Учителя Іоан один із усіх учнів стояв біля Хреста під час страждань Господніх, і йому як чистому дівственику Господь з Хреста доручив у передсмертні Свої хвилини турботу про Свою Пречисту Матір. До Успіння Божої Матері апостол жив в Єрусалимі, а після Її Успіння – в місті Ефесі, де і проповідував Євангеліє Христове. За проповідь цю він був засланий спочатку в Рим, де його піддали тортурам. Коли ж і отрута, і кипляча олія не зашкодили йому, імператор Доміціан заслав його на острів Патмос, де він і написав Апокаліпсис, в якому викладена майбутня доля Християнської Церкви і усього світу.

При доброму наступнику Доміціана Нерві святого Іоана звільнили і знову повернули до Ефесу, де він і спочив мирно, єдиний з-поміж усіх апостолів, котрі були замучені. Крім Апокаліпсису, ним написано Євангеліє і три соборних послання. Апостола Іоана Богослова зазвичай називають апостолом Любові, тому що він переважно проповідував взаємну любов один до одного. Святий Іоан, сам пройнятий глибокою любов’ю до своїх сучасників-християн і до усіх християн взагалі, дуже бажав, щоб між ними поширювалися мир і любов, а не ворожнеча і ненависть. Він надавав заповіді про любов найвище значення і вважав, що виконання однієї її достатнє для спасіння.

Передання говорить, що, коли він був у дуже похилих літах і не міг ходити різними країнами із проповіддю Євангелія, то, сидячи у своєму будинку, постійно повторював тим, хто приходив до нього: “Дітки, любіть один одного!” Коли ж його запитували, чому він так часто повторює ці слова, він відповідав: “Хто виконає заповідь про любов, той виконає усі заповіді”. І в посланнях своїх до християн, які дійшли до нас, він часто повторював: “Будемо любити Бога, тому що Він раніше нас возлюбив. Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є Любов. Хто любить Бога, той повинен любити і ближнього свого, тому що хто не любить брата свого, той цим показує, що не любить і Бога. Як Христос віддав за нас життя, так і ми повинні віддавати життя своє за братів: хто любить брата свого, той у світлі ходить. А хто ненавидить, той у темряві” (1 Ін. 3, 16;                                                                                4, 4-21). Так само і в Євангелії він  звертає увагу переважно на ті випадки із життя Спасителя, в яких виражалася любов Господа до людей і які нас спонукають любити Його.

Які ж причини спонукають нас, щоб ми любили один одного? Перш за все по своїй природі ми брати, тому що всі походимо від одного пращура – Адама, а на Небесах у нас спільний Отець – Бог. Значить, усі ми складаємо одну велику родину, і тому повинні любити один одного як єдинокровні. Крім того, складаючи одну людську родину, усі ми, будучи християнами, перебуваємо у ще ближчому спорідненні між собою, тому що, за вченням апостола Павла, складаємо одне духовне тіло, у якого Глава – Христос (див. Рим. 12, 5; Еф. 1, 23; 4, 15-16). А в яких стосунках перебувають члени у фізичному тілі? Чи ворогують вони між собою? Чи повстає, наприклад, рука проти ноги або око проти вуха? Ні, вони діють між собою узгоджено, один одному сприяють і знаходяться у такій співдружності, що, коли страждає один член, то з ним страждають і інші (див. 1 Кор. 12, 26). Якщо ж так діють нерозумні члени, то тим паче так повинні чинити і ми, розумні члени духовного тіла, Глава якого – Христос – бажає, щоб ми жили в мирі і згоді між собою. Господь Ісус Христос перш за все заповідає, щоб ми любили один одного. Пригадайте, про що Він молився і що заповідав апостолам перед стражданнями Своїми. “Отче Святий, – взивав Він до Отця Свого Небесного, – збережи їх в ім’я Твоє, тих, кого Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми”. “Діти, – говорив Він апостолам, – заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного” (Ін. 13, 33-34). Бачите, як сильно бажав Ісус Христос, щоб ми жили у взаємній любові!

Ісус Христос не лише заповідав нам любити інших людей, але і явив у Собі Самому Свою Божественну любов до нас. Для чого Він, будучи Богом, зійшов з Небес на землю і прийняв на Себе тлінну плоть нашу? Через любов до нас, людей. Чому Він, Невинний, зазнав тяжких страждань і був розіп’ятий на Хресті, як беззаконник? Через ту ж любов до нас. Чому Він довготерпить гріхам нашим і не лише милує нас, але ще і посилає нам різні дари благодаті? Через любов до нас.

Ми повинні любити один одного ще й тому, що любов до ближніх має високу моральну гідність, є великою досконалістю християнина. Вона уподібнює нас Богові, тому що Бог є Любов. Бог в усьому діє по любові до Свого творіння, особливо ж до нас, людей, яких Він так любить, що Сина Свого Єдинородного послав у світ, щоб усякий, хто вірує у Нього, не загинув, а мав життя вічне (Ін. 3, 16). Любов є джерелом і сукупністю усіх інших чеснот, а тому вона і вища за всіх чеснот. “Нині ж перебувають ці три, – пише апостол Павло, – віра, надія, любов; але бальша з них любов” (1 Кор. 13, 13). Без любові усі наші знання, подвиги і сама віра не мають моральної цінності. Амінь.

Архимандрит Кирило (Павлов).